Не буває на землі біди більшої, ніж тяжка хвороба дитини. Принаймні для матері природно думати так. Але навіть невиправна недуга не здатна зменшити любов матері. Як будь-яка мама любить особливості своєї дитини – розріз очей, колір волосся, манеру перекручувати слова, так і мама хворої дитини любить її особливості. Життя з цією дитиною – це її життя та її щастя.

18 січня 2010 року став для Віти Василюк із Рівненщини найщасливішим днем, адже вона народила двійнят – Анюту та Віталика. І разом з тим цей день став початком непростої боротьби. Дітки народилися передчасно на 32 тижні. Доньку жінка народила дуже швидко, почула, як вона заплакала. Коли ж почалися другі перейми, породіллі дали наркоз, і трапилося
найстрашніше: у нього сталася настала асфіксія. Лікарі змогли його реанімувати, але…

Шість днів реанімації з Віталиком, місяць у патології з обома. Далі – постійні реабілітації та медикаментозне лікування. Пошук лікарів. Безсонні ночі. Три роки поспіль Віта не знала, що таке новорічні свята, бо з Віталиком на весь січень вони потрапляли до лікарні з нападами епілепсії. Закінчувалося все несприятливими прогнозами лікарів.

Віталик має довгий перелік діагнозів: ДЦП, спастична квадриплегія, комбіновані контрактури суглобів верхніх та нижніх кінцівок з вираженим стійким порушенням функції кінцівок, локалізована (фокальна, парціальна) симптоматична епілепсія та епілептичні синдроми з комплексними парціальними судомними нападами, фонована ретинопатія та ретинальні судинні зміни, збіжна співдружна косоокість, затримка психомовного та моторного розвитку, відсутність відхилень поведінки, синдром
Ленокса-Гасто та інші.

Зараз Віталику 13 років. Кожен його день насичений завданнями, які він мусить виконувати, аби жити. Він дуже старанний на заняттях, витримує семигодинне прокапування протисудомними ліками, уколи, щоденні прийоми протиепілептичних ліків, заняття з логопедами та дефектологами, масажі та ЛФК, водні процедури, які є не лише виснажливими, а
також дуже дороговартісними. Півтори-дві години в день – гімнастику і заняття.

Це дуже важка щоденна праця, але вона дає свої результати. Мама Віталика помітила: син почав дивитися мультики та футбол, під наглядом пересуватися в ходунках, скидати шапку з голови, при цьому сміючись від того, що мама вже впʼяте підіймає. Особливо позитивну динаміку у стані Віталика жінка помічає після реабілітацій у Міжнародній клініці відновного лікування професора Козявкіна. Таких курсів він пройшов уже 34. Там хлопчик навчився крутити педалі велотренажера, став міцніше тримати предмети, став активнішим, мотивованішим, виражає нові емоції, понизився тонус рук та ніг, що полегшує заміну підгузка та переодяганню.

Ці реабілітації повинні бути регулярними, аби звести нанівець усі позитивні здобутки Віталика. Тому зараз Віта Василюк шукає фінансової підтримки для того, аби повезти сина на лікування у клініку, її коштів наразі не вистачає. Ціна питання – понад 18 тисяч гривень.

Підтримаймо цю сильну духом родину: https://dobro.ua/project/dopomozhemo_vitaliiu_oduzhati/